Хлопці, брейк-данс і … любов

Mo вийшов до глядачів на руках. Так називають Макса його друзі. На фестивальній вечірці «Каверзи» хлопці з гурту «Tyron City» запалили нас усіх пристрастю до брейк-дансу. І це, за словами bboy-я Dingo, одні з найпростіших речей, що вміють хлопці: «Але з тілом можна таке робити, що ніхто, здавалося б, і не повірив. Не обов’язково акцентувати на силі та гнучкості. Зараз пішла тенденція на відчуття ритму і музики. Коли ти відчуваєш музику, то рухаєшся так, як вона звучить. Зупиняється музика – припиняється танець».
Команда створилася, коли люди знайшли одне одного. Nemo (хлопці називають себе по нікнеймах) розповідає: «На тусах бачилися і вирішували разом тренуватися. Я танцюю років – чотири-п’ять. Це ще не багато».
Bboy Sapa каже, що серйозно брейк-дансом у Львові мало хто займається, людей 10-20: «Є bboy-ї і є брейкери. Bboy цим живе, це стиль його життя. А брейкер просто танцює, більше для показу. Якщо я танцюю брейк, то я крутий, але реально, це не те».
Bboy Lussy розповідає: «Один із тих, хто стояв біля порогів – це Макс. Він один із перших брейкерів у Львові. Він як наш тато. Ми його називаємо Mo».
Зазвичай у брейк-дансі тренер вчить свого вихованця. «Настає такий період, коли учень стає на рівень вище від тренера. І починає вчитися сам. Можна сказати, що усі ми виросли з-під Mo. Він багатьох тренував. Але не варто чекати того, щоб хтось змушував. Потрібно самому хотіти. Самому тренуватися. Розвиватися», – розповів Nemo.
Тепер у команді «Tyron City» є різні люди. Декому уже й «важко ковбаситись». «Це перше покоління, як «Westa Crew» чи «Energy». Ми переймали їх досвід. Нам цікаво удосконалюватися, випробовувати свої вміння на “батлах” (своєрідних битвах-змаганнях між bboys). Bboy-ї можуть змагатися командами, один на один, два на два або три на три. Це своєрідний фестиваль, приїжджають bboy-ї з різних країн, і змагаються, хто найкрутіший. Важливим є не приз, а повага – respect. Ми хочемо створити свій гурт, ще не знаємо, як назвемо. Можливо, «Break Inside», – розповів bboy Sapa.
Хлопці планують стати відомими на рідних теренах, а пізніше вирушати на підкорення далеких територій. «Коли наш рівень зросте, ми будемо їздити на більш серйозні змагання. Тепер ми ще зростаємо. Їздимо по Україні. Нехай про нас дізнаються спочатку тут, на Західній Україні. Люди думають, що на Сході кращий рівень брейк-дансу. Ці стереотипи варто зламати», – каже bboy Dingo.
«Минулого літа ми їздили до Польщі, ставили шоу. Були bboy-ї з Франції, Польщі, Росії та України. Було класно, – пригадує bboy Lussy. – От приїхав bboy на “батл” і завалив так круто, що його усі стали поважати. Він може не виграти жодного призу, але його усі знають. У своїх колах звичайно».
Хлопці вважають, що брейк-данс – це окрема частина життя, невіддільна від людини. Це відповідний стиль та одяг. «Багато є таких, що кажуть: хочу займатися брейком. От прийде, потанцює, вивчить якісь фішечки і кине. Брейк-дансом треба жити. Ввійти у той потік і так тримати напрям. І це дуже круто», – каже Lussy.
Вчаться bboy-ї самі, переймають досвід від старших хлопців, скачують відео закордонних танцюристів, постійно тренуються. Найкращим номером вважають щось своє, придумане. «Встаєш зранку після “батлу” і не можеш піднятися. Сповзаєш з ліжка. Про нас можна сказати, прокинувся не з тої руки», – каже bboy Sapa.
«Буває, що хтось побачить, як ми танцюємо. Підходять, питають, чи можна займатися у нас. У Львові є декілька шкіл. Наприклад, ми тренуємося на Погулянці. Є ще чимало людей, які займаються брейк-дансом, але про них ми не знаємо», – зазначив Lussy.
Кожен із співрозмовників розповідав про хобі, котре стало частинкою життя з іскорками в очах. «Брейк не можна кинути. Або брейк-данс кидає тебе, або ти просто танеш від любові», – каже Nemo.
Оксана Ничипорук

Анімаційні перипетії у Львові

На наступний фестиваль анімації «Каверза» обов’язково запросіть продюсерів, і проводити його варто тільки у Львові – найбільш артовому місті. Такі пропозиції лунали від київських гостей. Вони й поділилися радістю зустрічі на фестивалі «Каверза», бо за два роки змогли побачитися тільки за межами столиці: режисер студії-продакшн «Фільм-плюс» Сергій Міндлін та режисер анімаційного кіно Lisenbart animation studio Дмитро Лісенбарт.
«Я бачив роботи львівських аніматорів, думаю, що вони мають хороші шанси вийти на ринок анімації. Ваша анімація на рівні! Але не розвивається анімація класична. У Львові люди вміють малювати, кльово малювати. Потрібно ще робити зв’язку між карикатуристами, творчими людьми. «Студія Гарбуз» показала класну анімацію. Це флеш-анімація, лінія. От тільки те саме можна зробити простіше. Видно, що усе мальовано, зроблено руками, дуже якісно. Але сам технологічний процес потрібно з голови на ноги поставити. Позитив цього фестивалю у обміні досвідом, стилістиками», - зазначив у коментарі Дмитро Лісенбарт.
Зазначимо, що львівських аніматорів на фестивалі представляли флеш-аніматор Любомир Бегай, Андрій Грималюк, Сергій Гармаш – режисер-постановник та керівник відділу дизайну студії «АРТ-відео», художник-аніматор Богдан Ших і художник Сергій Костишин зі «Студії Гарбуз».
Призові місця на конкурсі карикатури та коміксу «Євро-2012», що проходив у рамках фестивалю, завоювали карикатуристи з різних міст України. «Робота переможця – карикатуриста Максима Долинного із Тернополя – проста, виразна, і як її назвала Катерина Сліпченко, пророча. На Євро-2012 євро коштуватиме 2012. Дуже сильно графічно зроблена робота Олексія Кустовського, що одержав друге місце. І смішна карикатура Михайла Маєвського з Кіровограда закрила список призерів», – розповів Богдан Ших.
Креатив-редактор із донецької студії «Тунгуру» Володимир Ликов розповів: «Мої очікування більш ніж виправдалися. Такі міста як Львів і Донецьк не дуже добре знають одне про одного і перебувають під впливом стереотипів. Я бачу які тут люди: такі ж прості. Думаю, що нашим хлопцям корисно приїжджати і ваших аніматорів запрошувати до себе. Бо такі зустрічі, безперечно, необхідні.
Для себе я дізнався декілька нових добрих команд, що роблять якісну продукцію. Безпосереднього спілкування з колегами не може замінити ніщо, тому ідею проведення фестивалю потрібно розвивати та підтримувати. Сподіваюся, що наступного року він більш розшириться».
«Така форма спілкування, а також демонстрація своїх мультиків на екрані, дозволяє зрозуміти, якими креативними категоріями ми мислимо. Ми разом – і це важливо. Далі може бути перехід до створення громадської організації, до створення об’єднання чи порталу. До цього потрібно серйозно підходити. Це не просто комерція. Треба робити повнометражні мультфільми-серіали», – сказав директор Одеської студії мультиплікації Євген Бугайов.
Розвиток української анімації в якісному напрямку відзначили гості з столиці. «Мене захопили роботи студії «Тунгуру». Можна сказати, що я більш ніж вражений, бо це якість американської анімації та європейської. І не тільки анімації. Візуальна, персонажна і режисерська якість – є все.
Мені сподобався мультфільм Степана Коваля «Злидні». Я цю роботу бачив не один раз. І з великим задоволенням подивився ще сьогодні. Бо це велика робота, дуже складна і чітка», – розповів Дмитро Лісенбарт. Більшість аніматорів наголосили на необхідності розвитку анімації у комерційному напрямку. «Це складний цікавий інтелектуальний продукт, який може приносити гроші для нашої країни, такі ж як вугілля чи метал, але потрібно зрозуміти те, що розвинуті країни експортують дорогі інтелектуальні продукти. Анімація для анімації, арт-напрямки будуть завжди, бо вони живильні, і це насамперед авторське самовираження, а для того, щоб розвивалася школа анімації, різноманітні анімаційні напрямки, необхідно зрозуміти, як реалізовувати хороший якісний продукт.
Спілкуючись із колегами, я переконався, що це найбільш злободенна проблема усіх студій. Бо українська анімація існує на ентузіазмі людей, які просто віддані цьому мистецтву», – розповів Володимир Ликов.
Фестивальний розвиток анімації в Україні – це один із способів познайомити аніматорів, відкрити шлях співпраці. «В мене тепер будуть приклади робіт та стилістики, які я як режисер можу оцінити і пропонувати роботу львів’янам, донеччанам чи одеситам. Тобто я можу виступати продюсером. Якщо є завдання зробити анімацію саме в цьому стилі, то я буду знати, до кого звернутися. Бо інформації про людей практично нема. Мені самому доводиться дивитися на роботи європейських чи американських художників. Це непогано. Бо треба бачити рівень і дотягуватися до нього», – поділився враженнями Дмитро Лісенбарт.
Ідею того, щоб такі фестивалі як «Каверза» проводили у Донецьку чи Одесі підхопили аніматори, що приїхали з цих міст. «Тільки у Львові на фесті можна побачити і брейк, і пантоміму, і анімацію. Бо київські фестивалі, наприклад «Крок», більш насичені: там більше робіт, багатий графік проведення. Але цей фестиваль «Каверза» мені подобається динамічністю, тим, що люди готові працювати. Нема стандартів. І не потрібно усе робити за якимись кліше. Є тема, тло, що об’єднує усіх. Мексиканські фестивалі анімації кардинально відрізняються від американських. Своєю атмосферою, своєю культурою. Львів як культурний центр притягує до себе. Він особливо вирізнявся за Радянського Союзу. Я це добре знаю, бо народився у Львові», – розповів Дмитро Лісенбарт.
Фестиваль анімації та карикатури «Каверза», що організували «Студія Гарбуз» та художник, режисер театру «Клітка» Міхай Тимошенко, спрямовували на створення творчого середовища. Вечірка, де поєднали мультики, джаз, брейк (гурт «Tyron City») і театральні виступи (театр «Клітка»), круглий стіл аніматорів з різних куточків України, окрім хорошого настрою, принесли людям добрі знайомства.
«Думаю, що фестиваль вдався на 90 відсотків. Залишилися хороші враження. Безперечно є певні кроки, бо налагоджуються зв’язки із аніматорами. Реалізація є важливою. І сам фестиваль приніс людям чимало задоволення. Принаймі тим, хто прийшов, бо не дуже вдалося розворушити людей. Така байдужість до культурних заходів неприємна», – сказав Міхай Тимошенко.
«Фестиваль «Каверза» пройшов добре. Можливо, не усе вдалося. Але видно, що розвиток фестивалю необхідний. Наступного року обов’язково запросимо продюсерів. Зберемо з України ще більше аніматорів. Варто буде запросити гостей з-за кордону, щоб вони відкрили нам свої новинки. Тобто більше спрямувати фестиваль у практичне русло. Більше доповідей, переглядів анімацій, більше контактів.
Дуже хороші відгуки цьогоріч були про роботи львівського аніматора Любомира Бегая. Наші гості з Києва відзначили, що у нього хороші персонажі, якісні мультики. А у творчості Андрія Грималюка відкрили дизайнерський талант. Цьому хлопцеві прогнозують оформлення передач, телевізійних продуктів», – розповів директор «Студії Гарбуз» Назар Рубашний.
Оксана Ничипорук

Аніматори хочуть в УПА – Український портал аніматорів

Ось ми і зустрілися! Вітання аніматорів з Києва, Одеси та Донецька у Львові було щирим. Особливою радістю зустрічі на фестивалі «Каверза» поділилися київські аніматори, що за два роки змогли побачитися тільки за межами столиці: режисер студії-продакшн «Фільм-плюс» Сергій Міндлін та режисер анімаційного кіно Дмитро Лісенбарт.
Вперше побачилися гості фестивалю із студії «Тунгуру» (Донецьк), яку представив креатив-редактор Володимир Ликов, Одеської студії мультиплікації: директор, режисер Євген Бугайов, Юрій Гриневич – головний художник, Сніжана Бужениця – художник-постановник, Олег Гей – головний аніматор.
В Україні варто створити Портал українських аніматорів – УПА. Вчора, 14 грудня, на круглому столі першого Фестивалю карикатури та анімації «Каверза» таку ідею підтримали усі гості. «Портал необхідний, бо багато людей не знають, що можна створювати в Україні. У нас відсутня реклама анімації», - зазначив Дмитро Лісенбарт.
За словами Сергія Міндліна, до порталу варто би було внести усі студії, що займаються анімацією. І також визначати ціни на продукцію.
«Портал українських аніматорів дасть можливість рекламувати свої роботи на новому рівні, більш високому. А завдяки оптимізації порталу студії зможуть виходити на ринок української анімації, формувати його на засадах здорової конкуренції», – розповів у коментарі директор «Студії Гарбуз» Назар Рубашний.
Львівських аніматорів на фестивалі представляють флеш-аніматор Любомир Бегай, Андрій Грималюк, Сергій Гармаш – режисер-постановник та керівник відділу дизайну студії «АРТ-відео».
Оксана Ничипорук


Пантоміма – це добрий шанс показати свою культуру за кордоном – Міхай Тимошенко


На фест-вечірці «Каверзи» вперше для української публіки театр «Клітка» представить виставу «Amore». Тут спрацьовує принцип: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. І не тільки тому, що це пантоміма. Класне видовище не потребує слів. Тому ми просто знайомимо Вас із режисером та художнім керівником театру Міхаєм Тимошенком і акторкою Уляною Тимошенко.

– Було би цікаво почути історію виникнення Вашого театру, котрий засвітився у 2004 р. на фестивалі «Драбина» …

Уляна: Студент-ентузіаст захотів зробити театр із аматорами. У студентському середовищі є чимало людей, які б хотіли стати акторами. І отих, запалених ідеями, зібрали у театр. Спочатку нас було п’ятеро, пізніше склад або збільшувався, або ж зменшувався. Інколи ентузіазму не вистачало, бо театр забирає багато часу, а у кожного своє навчання, своє життя. Не в усіх виставах виходило брати участь. Я поєднувала навчання у медичному коледжі з хобі – театром. На мою думку, і медицина, і театр є мистецтвом. І надіюся, що вдасться надалі втілювати свої мрії. Студенти такі люди, що мають велике бажання щось робити. Коли вже є робота і сім’я, набагато важче виділяти достатньо часу на заняття в театрі. Зрештою, це й правильно, щоб кожен вибрав свій шлях. Театр «Клітка» дав можливість здійснити мрії тих, хто хотів зіграти на сцені, і тих, хто готовий розвивати цей колектив надалі.

Міхай: У Румунії (на батьківщині) я виступав із українським хором «Задунайська Січ». Два роки – у 1998-1999 – ходив співати, там і почав вивчати мову. Спочатку тексти записував латинкою, і не знав, що означають «білі каштани». Але співав. Українські пісні пам’ятають старші люди з діаспори, молоді уже не такі. Але як там співають! Тут таких пісень вже не пам’ятають. На виступах із хором у мене були й акторські ролі. Під час виступу у відомому театрі «Одеон» в Бухаресті я виходив як актор. З дівчиною ми виконували пісню про Меланку, з елементами танцю, загравання. Так починалася акторська робота. Ні, це буде неправдою. Акторством я почав займатися раніше. У шість років, тоді я ще не ходив до школи, то зі своєю сусідкою, старшою на рік, ми поставили вуличну виставу. Вона написала слова. Я пошив ляльок. Два тижні ми для дітей з інших вулиць показували лялькові виступи. Ми збирали гроші й наповнювали скляну баночку… Мені додали упевненості відгуки людей після виступів з хором. Я подивився ширше на свій шлях. Я задумався, чому б і не театральне мистецтво? Бо поки людині не скажуть, що у неї талант, вона є невпевненою. У театральний я вчитися не пішов, бо мав навички до малювання. І не шкодую. Але ідея створити театр не давала спокою. А коли у 2001 році я поїхав до Кшижова, то там познайомився із цікавими людьми, які навчали пантоміми. Я відкрив для себе цей жанр. Просто захопився. А за два роки зібрав людей, організував театр. Це були чудові студентські роки. Тепер чудова життєва пора. І мені навіть цікаво, що буде далі….

– Розвиток театру, що відразу ж відзначився, був бурхливим?

Уляна: У жовтні ми почали наші репетиції, а навесні 2004 р. на фестивалі «Драбина» отримали нагороду – найкраща вистава і найкраща режисура. Ми, молоді, повірили, що може вийти щось серйозне із цього…І з кожним роком намагаємося рости. Чому намагаємося? Бо все ж таки це залишається більше хобі. У Міхая робота, в мене навчання – не акторське. Але ми постійно удосконалюємося, хочемо робити щось цікавіше, донести до людей щось нове. Тепер, коли нас, двоє, працювати навіть легше. Бо ніхто репетицій не пропускає. І розуміння звичайно важливе. Але для «Клітки» властиве таке хороше середовище, яке поширювалося на усіх, хто приходив. Склад акторів буде змінюватися, бо ми б хотіли працювати з професіоналами. Але це з часом. Думаю, що ми поїдемо і до Франції та Італії. Щоб у них навчитися, і показати, що ми можемо. Не залежно від обставин чи подій приходить певна думка чи ідея. Міхай просто відчуває: о це буде хороша вистава! Не має такого, що подія чи ще щось впливає на вибір теми. Він завжди непередбачуваний. Я як муза надихаю його, але у нас в театрі все відбувається спонтанно. Тепер, коли ми працюємо вдвох, у кожній виставі є любов. Вона може бути різною: дитячою, материнською, почуттям чоловіка до жінки. Це є елементом буденності і дуже цікавим елементом у роботі театру двох.

Міхай: Ми виростали із кожною виставою. Але за п’ять років також зростає людина. Думаю, що ми можемо порівняти себе з дитиною, яка народилася, навчилася ходити, говорити, росте. Скоро ми підемо до школи у перший клас.Наступний момент розвитку нашого театру буде навчальним. Можливість вивчати жанр пантоміми є тільки за допомогою інтернету, фільмів, відео. Дуже мало книг, тим більше в Україні. І театрів таких в Україні небагато. Ті що є, невеличкі, як і ми. Недавно театр «Воскресіння» представив «Вишневий сад» як свою першу безслівну виставу. Для Львова це є знахідкою, на мою думку, то гарна ідея. І доволі поширена у Європі. Тому добре запозичувати гарні речі з інших культур. У нас жанр пантоміми є незрозумілим. Тому розвиватися у цьому напрямі без підтримки доволі складно. В Україні набагато менше сприяють розкриттю пантоміми, аніж у Європі. Те, що ми навчилися – нормальні процеси для часу, який минув. Ми нічого не втратили, багато вдосконалювалися, і будемо продовжувати в такому ж дусі.

- З яким настроєм чекаєте початку анімаційного фестивалю «Каверза»?

Міхай: Анімаційний фестиваль є класним, тому він буде вдалим незважаючи на те, що у всіх зіпсований настрій після так званої кризи. Цьогоріч організаційними питаннями займалася «Студія Гарбуз». З їхнього боку відчувається підтримка і зацікавлення справою. Це командна робота, яку гарно виконують. Тому особлива подяка Назарові, Ліді, усім. Добре, що до Львова приїдуть аніматори, добре, що фестиваль і надалі живе. Сам факт продовження фестивалю свідчить про його серйозність. А рівень фестивалю значною мірою залежить від кількості спонсорів. Буде більше можливостей, то будемо і більше людей запрошувати. Відомі у світі аніматори приїжджали б до нас, якби ми їх запросили. Бо це цікавий напрямок мистецтва. На попередні фестивалі, що у Львові організовував Олег Дергачов, приїжджали люди з Європи, Америки, Азії…І тепер буде класно, бо на «Каверзі» зберуться наші художники. Потрібно побачити, що робиться у нас. І на майбутнє визначити, з яких країн запрошувати митців. Я думаю, що варто запрошувати людей з різних країн, котрі хочуть брати участь у фестивалі. Пригадую, що на попередніх фестивалях глядачам сподобалися мультики з Китаю. Тобто інші культури є цікавими. І немає обмежень чи рамок у тому, що ми хочемо бачити у нас. Навіть краще, якщо буде якомога більше.

Уляна: Львів – таке місто, що прагне подій, еволюцій. Але тут дуже важко щось розбурхати. Цей фестиваль мусить існувати. Він у Львові проходить з 2003 р., росте і багатшає з кожним роком. Його варто розвивати. З цього будуть мати користь, насамперед, молоді аніматори. Бо у нас їх не так багато, і є проблеми з навчанням. Я стикалася з художниками, котрі не знають, до кого звернутися, щоб оцінили їхні роботи, а тим більше підказали, як і що робити. Якщо цей фестиваль стане щорічним та будуть спонсори, можна буде запрошувати молодь, студентство на майстер-класи. Українським аніматорам буде цікаво у практичних навиках та вміннях обмінятися досвідом із закордонними. Європейські художники принесуть чимало нового. І це важливо для Львова.

– На фестивалі Ви вперше українській публіці представите нову виставу «Amore»?

Уляна: Так, бо презентували її влітку у Празі. Ми не часто виступаємо, бо немає свого приміщення. Складно і з репетиціями, бо не завжди умови сприяють цьому. Але є так як є. Можливо, що все так і має йти: сходинками, поступово. В Празі було цікаво, але глядачі не були готові до серйозної вистави. Це був міжнародний молодіжний фестиваль. І такі вистави-пантоміми краще дивитися у приміщенні. У Львові буде приємно дарувати глядачам виставу, можна і декілька разів на рік. До речі, ми найчастіше виступали у клубі «Пікассо». Там добра сцена і освітлення. Можливо, на літо захотілося до моря, до сонця, і так народилася вистава «Аmore» про моряка, русалку, любов та мрії.

– «Клітка» виступала у Одесі, також ви представляли свою творчість перед публікою у Польщі. Які спогади і враження залишилися у Вас?

Уляна: Приємні спогади із Польщі, з Кшижова. Ми були у 2005 р. там на студентських майстер-класах. Я на кераміці, а Міхай – на графіці. Кілька років підряд Міхай раніше там бував. І нас знову запросили. В той час ми вже планували одружитися, поїхали тільки удвох.Нас гарно приймали. Склалися хороші стосунки між студентством та викладачами. Поляки дещо інакше сприймають студентські мистецькі ініціативи. Якщо молодь хоче щось робити, то її підтримують. У нас більше пасивні у цьому плані.

– Пантоміма – це шанс вашого театру йти зі своїми виступами до людей різних національностей і бути зрозумілим …

Уляна: Пантоміма більше розвинута за кордоном – осередками є Франція та Польща. В Україні пантоміма більше схиляється до циркової, аніж до театральної. І наш глядач просто не звик до театральної пантоміми. Пантоміма – це мистецтво, яке не потребує слів, бо жест, міміка, рух сприймає будь-який народ. І за кордоном було видно, що для глядача таке дійство звичне. У нас трохи по-інакшому. Але усе розвивається, і з часом буде більше таких театрів. У Києві є декілька, але все одно вони більше жартівливі – менше наближені до театру, ніж до цирку.

Міхай: Що цікаво, цьогоріч на «Драбині» було як ніколи багато вистав без слів. Минулого року гран-прі виграв театр руху з Польщі, який показав виставу «Людина і папір».

- Ми спостерігаємо моду у театральному середовищі чи потребу ставити пантоміму ?

Міхай: Для театру потрібне усе: слова, танці, жести… Але процес глобалізації саме культури, скажімо, у нас проводять фестивалі французького, німецького кіно і т.д., вимагає того, що буде зрозумілим для усіх. Це ознайомлення з культурою інших країн, спілкування, яке потрібне між різними народами. В театрі відбувається так само. Тільки тут немає титрів. Значна кількість театральних гастролей дозволила створити те, що зрозуміле багатьом: виникли театр танцю, пластичний театр. Вистава без слів – це міжнародний спосіб спілкування. Простіше показати людям щось, аніж говорити годинами незрозумілою мовою. Це не є майбутнє театру, але пантоміма – це добрий шанс показати свою культуру за кордоном. Це нові можливості.
Розмовляла Оксана Ничипорук

Якщо Ви аніматор чи карикатурист і бажаєте взяти участь у конференції, то напишіть, будь ласка, нам на адресу kaverza.fest@gmail.com. У листі вкажіть своє імя та прізвище, відомості про Вашу професійну діяльність, а також контактний номер телефону (ми передзвонимо).

Карикатуристи попали у тринадцятку

Фестивалем анімації та карикатури у Львові зацікавилися київські, донецька та одеська анімаційні студії. Гостей привабили не тільки можливість зібратися у широкому колі аніматорів, а й саме місто, що його на одному із попередніх фестивалів відомий художник Олег Дергачов назвав столицею галицького гумору.
Цьогорічний фестиваль продовжує традицію не тільки карикатури та анімації, а ще більш давнього і щоразу все більш необхідного людям доброго гумору. Конкурси і фестивалі потрібні у холодну пору, щоб заряд сміху тримався до кінця зими.
Першими матимуть змогу усміхатися журі. Останніми, мабуть, сміятимуться переможці. Як вирішили на зібранні організаторів та журі, що відбулося 20 листопада, забобони – то не для митців. Роботи з конкурсу карикатури та коміксу «Євро 2012» до розгляду журі представлять на Андрія о 13 год. 13 хв. Безперечно, що для щасливих і легких на руку художників три тринадцятки принесуть статус переможців.
До слова, на минулому фестивалі анімації та карикатури в Львові «Срібна муха», що відбувся у 2006 році, переможцем конкурсу «Життя як театр» став львівський художник Сергій Костишин. Другу нагороду, як і цьогоріч на всеукраїнському конкурсі «Права людини» в Києві, отримав Микола Дмітрух з Тернополя. Жінка-карикатурист Олександра Бадалова з Харкова стала третьою у переліку переможців.
«Очевидно, що гострого сміху в цьогорічних роботах буде більше. Якби я малював на цю тему, то вибрав би критичний підхід. Карикатура не завжди весела, але і передбачити настроєвості робіт наперед неможливо, – розповів Сергій Костишин, що входить до складу журі, – Можливо вгадати те, що в основному це будуть карикатури, а не комікси».
За словами художника, комікс є мало поширеним через незнання людей, невміння «читати» комікси. «Для художників комікси можуть бути нецікавим через поширене уявлення, що це масовий продукт», – відзначив Сергій Костишин.
Він наголосив, що роботи карикатуристів оцінюватимуть комплексно, але враховуватимуть ідею та художній бік: «Карикатура – не живопис, не пейзаж, тут тільки лініями можна так багато показати. Звичайно, що то мають бути не просто гарні картинки. Такі конкурси є для молоді добрим шансом показати себе, свої ідеї, креатив».
Приємним подарунком для карикатуристів та усіх гостей фестивалю «Каверза» буде презентація книги з карикатури Валерія Нестеренка, завідувача кафедри живопису Львівської академії мистецтв. «Посібників з карикатури взагалі нема. Навіть каталогів не густо. Три роки тому вийшов друком каталог українських карикатуристів. Тому вихід цієї книги вітають так радо», – сказав Сергій Костишин.
Оксана Ничипорук

Запрошені гості:

1. Одеська Cтудія Mультиплікації. 
2. Lisenbart animation studio.
3. Анімаційна студія "Тунгуру”.
4. Компанія “Борисфен-С”.
5. Дизайн-студія “Сахалтуєв Продакшен”.
6. Кіностудія анімаційних фільмів “Укранімафільм”.
7. Сергій Міндлін – режисер, художник-постановник.
8. Любомир Бегай – флеш-аніматор.
9. Степан Коваль – режисер-аніматор. 
10. Сергій Максимович - режисер, флеш-аніматор. 

Теми доповідей

  -  Анімація на сучасному етапі розвитку.
  -  Анімація в Україні та Львові. Найуспішніші проекти останнього часу.
  -  Авторське і комерційне кіно. Авторські права в анімації.
  -  Плюси і мінуси класичної і flash анімації.
  -  Відкриваємо секрети різних технічних цікавинок (таймінг, рух по кривій, використання допоміжних зйомок...) 

Етапи проведення фестивалю:

День 1 - 14 грудня

-Засідання членів журі в мистецькій галереї “Дзига”. Визначення переможців конкурсу.
-Проведення круглого столу та обговорення актуальних питань анімації.

День 2 - 15 грудня

-Оголошення результатів та нагородження переможців у клубі “Пікассо”. Святкова вечірка.
-Перегляд анімаційних фільмів, вистава теaтру “Клітка” та брейк-денс від гурту “Tyron City”.

«Каверза» для аніматорів

Львів відкритий для анімації. Цьогорічний Фестиваль анімації та карикатури «Каверза» - тому підтвердження. Кажуть, добрі традиції варто продовжувати. У 1999 році з легкої руки художника, скульптора Олега Дергачова пройшов Міжнародний симпозіум карикатури «Дивакувате тисячоліття», а дещо пізніше, у 2002, вилетіла анімаційна «Срібна муха». Цей фест помандрував до міста Флоренції. Італійцям припала до душі ідея згуртування довкола анімаційних фільмів. За сприяння італійської Фундації Ромуальдо дель Бьянко Олег Дергачов організував тижневий майстер-клас для студентів-художників, котрі до закінчення проекту представляли ідею та сюжет свого мультика в малюнках-розкадровках…

Повернули анімаційний фестиваль на рідні терени у 2003 році художники Володимир Дергачов і Міхай Тимошенко. Українського глядача ознайомили з анімаційною продукцією Сербії, Росії, Китаю та Канади. Дослідження того, куди рухаються різні держави у площині мультиплікації показали необхідність у продовженні та розвитку фестивалю.

Художникам необхідно створити свою тусовку не тільки для обміну досвідом. Для розвитку анімації потрібне живе середовище, ідеї. А головне – виробити необхідні механізми для втілення задумів.     

Питання української анімації відкрите. Для художників, спонсорів, тих, хто може і знає, а головне хоче розвивати цю сферу мистецтва.

Фестиваль анімації та карикатури «Каверза», який організовують художник, керівник та режисер театру «Клітка» Міхай Тимошенко та «Студія Гарбуз», відбудеться 14-15 грудня. Темою оголошеного конкурсу карикатури та коміксу, що є частиною фестивалю, обрали «Євро-2012», що не залишить байдужим ні митця, ні фаната футболу. До 12 грудня художники подаватимуть роботи до мистецької галереї «Дзига». У журі конкурсу, котре визначить переможців, запрошені завідувач кафедри живопису Львівської академії мистецтв Валерій Нестеренко, кінокритик та журналіст Катерина Сліпченко, художник-аніматор Богдан Ших, художник Сергій Костишин, художник, графік, шаржист Андрій Крицун, художник, директор галереї "Мистецького об'єднання "Дзига" Влодко Кауфман та журналіст, карикатурист газети "Високий замок" Юлія Ліщенко.

На недільному круглому столі, котрий об’єднає аніматорів з різних міст України, будуть говорити про тенденції розвитку анімації в Україні, авторське та комерційне кіно, комерційну анімацію, авторські права в анімації. Професіонали зможуть розкривати секрети технічних цікавинок, розповісти про найбільш успішні проекти останнього часу.

Гості та жителі Львова 15 грудня оглядатимуть карикатури у виставковій залі. Як діляться планами організатори, цього ж дня у клубі «Пікассо» відбудеться нагородження переможців. Фестову вечірку наповнюватимуть показ анімаційних фільмів, анонсування мультфільму «Симфонія життя», вистава «Amore», котру театр «Клітка» презентував у серпні на фестивалі у Празі та брейк-денс від групи «Tyron City».

«Цьогорічним фестивалем, котрий спрямований на розвиток гумористичної культури, хочемо зацікавити насамперед львів’ян. Бо люди не повинні втрачати почуття гумору. І дуже шкода було б переривати таку гарну традицію, як анімаційний фестиваль. Він постійно трансформувався. Вперше я долучився до проведення фестивалю у 2003 році. Тоді Олег Дергачов погодився, що варто поєднати карикатуру, що була основою «Дивакуватого тисячоліття» із анімацією «Срібної мухи». Ми ще додали виступ театру і брейк-денс. У нас фестиваль проходив у 2004, 2005, 2006 роках. Минулого року я спеціально нічого не організовував, ця ніша залишилася не заповненою. Минає цей рік, а у Львові так і не провели нічого подібного, - наголосив Міхай Тимошенко, – Анімацію та комікс необхідно розвивати. Бо у нас є багато талановитих людей».

Головною метою цьогорічного фестивалю «Каверза», за словами директора «Студії Гарбуз» Назара Рубашного, є потреба зрушити із застиглого стану анімацію та мультиплікацію в Україні та зокрема у Львові. «Нам потрібне середовище людей, де спілкування давало б результат навіть більше у плані мистецьких рішень, а також комерції. Розвиток анімації можна спостерігати у Києві, але талановиті люди є у Львові, і за наявності фахової освіти, були б непогані результати», - розповів Назар Рубашний.

Він зазначив, що перегляд сучасних анімацій, обмін досвідом за круглим столом, практичні поради початківцям та проведення конкурсу карикатур сприятиме також більш чіткому планові на майбутнє. «Фестиваль повинен жити. А для Львова це тим більш важливо, що у нас аніматори спілкуються тільки на тематичних форумах. Цікаво буде зібратися вживу, налагодити співпрацю», - сказав Назар Рубашний.

«Середовище художників є, і буде завжди. Але тусовка повинна давати результат. Це свято гумору та анімації додасть нам позитиву і оптимізму», – запевнив Міхай Тимошенко.

Оксана Ничипорук

Конкурс



Оголошуємо конкурс карикатури та коміксу!

Запрошуємо до участі!

ТЕМА: ЄВРО 2012

 

Умови:

  •  техніка виконання – вільна (фотокопії, ксерокопії та роботи на електронних носіях приймаємо);
  •  карикатури повинні бути без слів;
  • виконання робіт (коміксів або карикатур) на одній сторінці;
  • формат не менший від А4 (210 х 297) і не більший за А3 (420 х 297);
  • кількість робіт - не більше трьох;
  • на зворотньому боці кожної роботи обов’язково зазначити прізвище, адресу, номер телефону та e-mail автора;
  • останній термін подання робіт – 12 грудня 2008 року.

Переможець конкурсу отримає грошову нагороду.

Роботи надсилати чи приносити за адресою:

79008, м. Львів,

вул. Вірменська, 35,

Галерея “Дзига”

За довідками звертатись: 8(067)9244062, 8(095)7994365

E-mail: kaverza.fest@gmail.com